Продовжуємо нашу рубрику, яку умовно назвали «Книга тижня». В ній ми публікуємо короткі рецензії на військові праці різних років. Це і військова історія, і теорія військового мистецтва, військово-морські праці, звісно. Дякуємо за аналіз історику, політологу, журналісту, а нині головному старшині Військово-Морських Сил Збройних Сил України Артему Филипенку.
Книга головнокомандувача флоту нацистської Німеччини (Крігсмаріне) і її останнього рейхспрезидента Карла Дьоніца «Десять років і двадцять днів» вийшла у 1958 році, за два роки після того, як її автор був звільнений з в’язниці Шпандау, де відбував покарання за вироком Нюрнберзького трибуналу. І вже в 1964 р. вона бела перекладена і вийшла в СРСР під назвою «Німецькі підводні човни в Другій світовій війні» із передмовою адмірала Володимира Алафузова. З того часу вона кілька разів перевидавалася російською, але, на жаль, так і не була перекладена українською (втім, як і більшість відомих творів щодо військової та військово-морської стратегії).
Книга Дьоніца – не просто спогади. Це по суті воєнно-історична праця, написана від першої особи, людиною, яка є автором ідеї «тотальної підводної війни» і її практичним реалізатором. Звісно, в своїй книзі він намагається виправдатися, наполягаючи на тому, що він перш за все солдат, який виконував свій обов’язок і нічого не знав про злочини режиму (хоча його підлеглі свідчили протилежне).
Цінність книги полягає в тому, що в ній описаний досвід воєнно-морської стратегії, яку сьогодні назвали б «асиметричною». Сьогодні існує кілька визначень асиметричної війни, але всі вони зводяться до того, що це війна між сторонами із різним військовим, економічним та ресурсним потенціалом, у якій слабша сторона змушена вживати нетрадиційні, нешаблонні засоби протиборства, намагаючись завдати удару по слабким ланкам противника.
Перед початком Другої світової війни нацистська Німеччина навіть попри вжиті заходи з відновлення флоту суттєво поступалася на морі своїм основним противникам, в першу чергу Великій Британії. Шансів вирішити питання панування на морі в класичному дусі Мегана-Коломба битвою двох флотів було просто нереально.
Як відомо, після капітуляції Франції Велика Британія залишилася по суті сам на сам з нацистською Німеччиною, але відділена від решти Європи протокою та морями, могла тривалий час вести боротьбу. Перемогти Велику Британію можна було б або прямим вторгненням, або послабивши її спроможності до спротиву. Але для безпосереднього вторгнення було потрібно панування на морі і у повітрі.
Дьоніц вважав, що був єдиний шлях змусити Англію укласти мир – боротьба проти її морських сполучень. «Це було б ударом по самій нації. Від морських комунікацій залежало життя англійської нації. – пише він – Від них повністю залежала стратегія Англії». Саме з метою поставити Велику Британію на коліна і була розв’язана тотальна підводна війна.
І на певному етапі підводна війна почала приносити результат.
Вже на початок 1943 року Велика Британія почала відчувати дефіцит тоннажу. Але вжиті союзниками заходи протидії підводним човнам, технічні новації, ефективна організація конвоїв дозволили зменшити втрати власних торгових суден і збільшити втрати підводних човнів. Німеччина програла битву за Атлантику, що врешті решт створило умови для висадки в Нормандії і відкриття «другого фронту».
Книга Дьоніца дає не лише можливість спостерігати за перебігом битви за Атлантику, але й містить у собі аналіз здобутків та прорахунків обраної Крігсмаріне асиметричної стратегії. Для кращого розуміння ходу подій краще за все читати її в парі з книгою ще одного військово-морського діяча Третього Рейху адмірала Фрідріха Руге «Війна на морі 1939 – 1945».
Книга рекомендується всім, хто цікавиться воєнно-морською історією.