13 квітня 1918 року розпочата Кримська операція (13-25.04.1918) спеціальної групи Армії УНР на чолі з полковником П.Болбочаном проти більшовиків з метою встановлення на території півострову української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту.

10.04.1918 військовий міністр УНР О.Жуківський наказав сформувати групу військ (2-й Запорізький полк, 1-й кінний полк імені Костя Гордієнка, інженерний курінь, кінно-гірська гарматна дивізія, три польові батареї та одна гаубична, автопанцирна дивізія і два бронепотяги) під командуванням полковника П.Болбочана, якій визначено окреме стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. 18.04.1918 частини Кримської групи почали бій за Мелітополь. Запорозька піхота, під захистом бронепотягів і артилерії, приступом здобула ворожі позиції та змусила більшовиків відступати, 21.04.1918 зайнято Новоолексіївку.  В ніч на 22.04.1918 перша сотня 2-го Запорозького полку сотника Зелинського на мотодрезинах перетнула замінований міст та знешкодила вибухівку, за ними були виведені два бронепотяги, які гарматним і кулеметним вогнем посіяли паніку у більшовиків. Стрімким наступом 2-й полку зайняли ворожі позиції, захопили все військове майно та зброю укріплень, розпочали переслідування ворога на кримській території. 22.04.1918 Кримська група з боєм зайняла Джанкой і розпочала марш трьома частинами: перша частина (піхота, автопанцирники та артилерія) у напрямку Джанкой-Сімферополь, друга частина (Гордієнківський полк та кінно-гірська гарматна дивізія) у напрямку Євпаторії, а третя частина –  на Феодосію. Під час Кримського походу Запорізька дивізія поповнилася добровольцями із Таврії, татарськими добровольчими формуваннями, які підняли антибільшовицьке повстання в Криму. Головні сили групи Болбочана були скеровані на Сімферополь, який був зайнятий майже без опору ранком 24.04.1918, приблизно у той же час Гордієнківський полк зайняв Бахчисарай. Населення вітало українські та кримсько-татарські підрозділи. Але на тому українські війська змушені були зупинити наступ через те, що керівництво УНР було пов’язане домовленістю з німецькими союзниками, оскільки у ході Берестейських переговорів Крим не був включений до сфери національних інтересів УНР, яка підтримувала право татарського народу на самовизначення.  Як наслідок — військовий потенціал та перемоги Запорізької дивізії не були використані, а після вдалих операцій запорожців німецьке командування почало вимагати припинення наступу. 26.04.1918 15-та німецька дивізія оточила місця дислокації українських військ. П.Болбочану оголошено ультиматум негайно скласти зброю, залишити все військове майно і виїхати з території Криму під охороною німецького конвою на правах інтернованих, розпустивши при цьому добровольчі загони. Висунуті вимоги були відкинуті, а напруження зросло з прибуттям українських частин із Бахчисарая, і свіжих німецьких частин, які займали оборону біля Сімферополя. П.Болбочан усвідомлював, що можливий збройний конфлікт між обома силами прирікає запорожців на поразку, тому висунув німецькому командуванню свої зустрічні вимоги: запорожці залишать Сімферополь лише за наказом українського уряду, здача зброї відкидається, німецькі частини припиняють блокування українського війська, водночас можливий рух групи буде узгоджений з німецьким командуванням, а добровольчі загони, набрані в Тавриді будуть розпущені. Генерал О.Натієв, який прибув до Сімферополя, підтримав позицію Болбочана і зі свого боку докладав зусиль для виходу з кризової ситуації. Німці допомогли налагодити телефонний контакт із Києвом, але переговори засвідчили, що уряд не має ніякого рішення щодо подальшої долі Кримської групи. 27.04.1918 міністр військових справ УНР О.Жуківський віддав наказ про відхід Запорізької дивізії з Криму до Мелітополя, де їх і застав гетьманський переворот. Попри суперечливий характер і вимушене залишення завойованих позицій, переможний Кримський похід Запорізької дивізії став тріумфом українського війська, продемонстрував його здатність до реалізації складних військових операцій, виявив блискучий талант полковника Болбочана. Основне завдання військової акції було реалізоване: 29.04.1918 ЧФ у Севастополі підняв український національний прапор, а командування флоту оголосило про своє підпорядкування урядові в Києві.