28 травня 1997 року в Києві глави урядів України П.Лазаренко і Російської Федерації В.Чорномирдін підписали три Угоди між Російською Федерацією і Україною:  „Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України”; „Про параметри поділу Чорноморського флоту”;  „Про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням ЧФ РФ на території України”, чим завершили майже шестирічну  епопею розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. В угодах було зазначено, що Росія орендує для потреб свого флоту на 20 років (до 2017 року) не лише землю а й акваторію та  берегову інфраструктуру в Криму, за що сплачує Україні 99,75 млн. доларів щорічно (фактично – списуючи цю суму з обсягу боргу України за енергоносії). Кількість особового складу ЧФ РФ  в Україні не повинна була  перевищувати 25 тисяч осіб.  У підписаних угодах, як виявилося згодом, до розподілу не увійшли  десятки об’єктів ЧФ, в тому числі незаконно відчужені маяки на кримському узбережжі, заклади культури, турбази, державні дачі і санаторії. Для реалізації підписаних угод треба було узгодити і підписати ще не менше 20-ти додаткових угод, які би конкретизували і регламентували життєдіяльність російського флоту на території України, чого не було зроблено. У підсумку, вкотре, і на жаль не востаннє, тогочасні політичні керівники України за рахунок стратегічних національних інтересів Українського народу та на шкоду розвиткові Військово-Морських Сил України піддалися політичному та економічному тиску Росії, забезпечивши РФ сприятливі умови для подальшої експансії в Криму, тоді ще без відкритого застосування військової сили.