14 червня 1867 року в селі Олишівка на Чернігівщині народився Володимир Олександрович Савченко-Більський, організатор українських військових частин, один з керівників Морського Міністерства УНР, генерал-хорунжий.
З 1888 р. на військовій службі в 112 Уральському полку, піхотному юнкерському училищі. З 1893 р. – в 22 Нижегородському полку (Польща). У 1902 р. переведений до Севастопольського флотського півекіпажу, яким командує з 1915 р. 23 червня 1907 р. стає членом конспіративного гуртка «Кобзар», популяризує українські пісні, книги, вистави. Після утворення Української Центральної Ради організував і очолив Раду Української Чорноморської громади, активно проводив українізацію флотських екіпажів у Севастополі та Одесі. Влітку 1917 р. українізує Севастопольський півекіпаж, уводить український прапор-корогву з портретом Т.Шевченка. У листопаді 1917 р. півекіпаж, що нараховував 600 багнетів, склав Морський курінь імені гетьмана Сагайдачного, який під командою мічмана Якима Христича вирушив до Києва, де відважно бився з переважаючими російськими більшовицькими військами Муравйова. 22.12.1917 В.Савченко-Більський призначений на посаду Директора Канцелярії Морського Міністерства, приймає активну участь в розробці «Тимчасового закону про флот УНР» (прийнятий 14 січня 1918 р.) Після відкриття 01.10.1919 в Кам’янці-Подільському Гардемаринської Школи, призначений її начальником. З 19.04.1920 — начальник Морського генерального штабу УНР. З 04.08.1920 — помічник начальника управління морського флоту УНР. Протягом 19.05.-11.07.1920 р., 25.07-17.11.1920 р. та з 04.07.1921 р. — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР (до її ліквідації у 1922 р.), швидко сформував з наявних суден Дніпровську воєнну флотилію, набрав з моряків та місцевих добровольців Дніпровський флотський півекіпаж, курінь морської піхоти для бронепотягу морського відомства «Чорноморець», який з серпня 1920 р. активно діяв на фронті проти більшовиків. Протягом 1920-1930-их років проживав на Волині, збагатив українську військову періодику власними спогадами і працями, що були надруковані у військових журналах «Табор», «За Державність», «Літопис Червоної Калини», «Український Інвалід». Завершив життя в еміграції у Франції, помер 21 вересня 1955 року, похований у м. Абодант.
Ілюстрації з мережі Інтернет