02 липня 1792 року Катерина ІІ видала указ, на підставі якого розпочалася депортація запорізьких козаків на Кубань. Особливий цинізм був виявлений у визначенні підстави для депортації – російська імператриця виселяла козаків на Дон у зв’язку з тим, що запорізьке військо «многими мужественными на суше и водах подвигами показало опыты ревностного к службе нашей усердия и отличной храбрости».
Були переселені козаки з Дніпра, територій сучасних Одеської, Миколаївської, Запорізької, Донецької та Херсонської областей, де вони століттями жили і захищали її від загарбників. Разом з тим на Кубані українцям певний час дозволялося зберігати традиційний полковий устрій, власний суспільний лад, мову, звичаї. У відповідь вимагалася участь у подальших війнах імперії, приналежність до фактично одержавленої церкви тощо. В усьому іншому свобода дій особливо не гарантувалася, але й не обмежувалася. Дослідники нараховують 5 хвиль переселення українців на Кубань: 1792, 1803-1809, 1810-1811, 1820-1825 та 1848-1849 роки. Починаючи з 1810, коли туди переїхали майже усі запорожці, російська адміністрація заходилася переміщати на східне узбережжя Азову реєстровців з нинішньої Чернігівської, Полтавської, Київської і Черкаської областей. Азовське море, таким чином, стало внутрішнім морем українців. При цьому на південно-східному березі вони мали значно більше прав та можливостей, ніж на північно-західному. Свої перші селища (станиці) козаки називали за куренями на Січі, пізніше – за назвами населених пунктів на Великій Україні, звідки прибули переселенці (Хмельницька, Дніпровська, Брюховецька, Старокорсунська, Новомиколаївська та ін.). Найбільшою за кількістю населення у Краснодарському краї Росії досі є станиця Канівська, яка завдячує своєю назвою полковнику Павлу Животовському й Канівському куреню січовиків. Серед назв населених пунктів у Краснодарському та Ставропольському краї досі трапляється така екзотика як хутір Мова чи станиця Пластунівська.
Ілюстрації з мережі Інтернет, репродукції картин «Велика грамота Государині Катерини II» (худ. Левченков А.М. и Молодих М.С.). «Переселення Запорізьких (Чорноморських) Козаків на Кубань» (худ. Геннадій Квашура)