07 жовтня 1910 року в авіакатастрофі поблизу Санкт-Петербурга загинув Левко Макарович Мацієвич — український корабельний інженер, суднобудівник, автор проектів кораблів, підводних човнів, протимінних засобів, морських аеропланів, громадський і політичний діяч.
Народився 1 (13) січня 1877 року в с. Олександрівка Київської губернії (нині – Кіровоградської області). 1895 року вступив до Харківського технологічного інституту, входив до Української студентської громади, яка видавала і поширювала книги рідною мовою. Був делегатом Другого всеукраїнського студентського з’їзду в Києві у серпні 1899 року. У 1900 році разом із Д.Антоновичем, М.Русовим, Б.Камінським був серед засновників Революційної Української Партії. За революційну діяльність навесні 1901 року виключений з інституту і висланий до Севастополя під нагляд поліції. Там брав участь у будівництві крейсера «Очаків», здійснював технічні розрахунки і спостерігав за ходом будівництва і ремонтом кораблів. З березня 1903 року обіймав посади члена приймальної комісії на Севастопольському рейді, старшого помічника суднобудівника на будівництві броненосця «Іоан Златоуст». У 1904 році розробив проект бона Севастопольського порту, у 1905 році – два проекти протимінних засобів. Разом із О.Коваленком створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Т.Шевченка. У 1907 році в Кілі (Німеччина) контролював будівництво підводних човнів «Карп», «Карась» і «Камбала», з грудня призначений спостерігачем за будівництвом субмарин на Балтійському суднобудівному і механічному заводах (Петербург). У 1908 році призначений помічником начальника конструкторського бюро Морського технічного комітету, розробив проект захисту бойових кораблів від атак торпедами, одним з перших в світі розробив проект авіаносця, взявши за основу крейсер «Адмірал Лазарєв». Автор 14 проектів підводних човнів. У 1908 році захопився авіацією, розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби корабля, працював над пристроєм, який мав рятувати льотчиків під час вимушеної посадки на воду. У травні 1910 року очолив групу офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу, відвідав 7 аеродромів, оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора № 178 (увійшовши до двох сотень перших у світі льотчиків).
У вересні 1910 року у Санкт-Петербурзі взяв участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де завоював кілька призів. Брав активну участь у діяльності української громади Санкт-Петербурга. Загинув під час польоту над Комендантським полем поблизу Санкт-Петербурга, став першою на той час втратою російської авіації. Похований на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври. Похорон капітана Мацієвича перетворився на багатолюдну маніфестацію. На його могилу поклали більше 300 вінків, у тому числі С.Петлюра поклав вінок із синьо-жовтою та червоною стрічками. Пам’ять Л.Мацієвича увічнена у пам’ятниках в Петербурзі, смт Олександрівка, меморіальних таблицях на корпусі Харківського політехнічного інституту, київському Будинку дитячої творчості, родинному будинку в смт Олександрівка, його іменем названа вулиця в Києві.
Ілюстрації з мережі Інтернет